Цей пост мав написатися в останні дні осені. Але дякуючи "доброзичливим" сусідам в нас тепер час від часу блекаути - коли аварійні, коли за графіком... Відповідно ні світла, ні зв'язку. Нічого - звикаємо, пристосовуємося, але навіть і думки ні в кого не виникає поступитися "братньому народу". Буквально вчора сказала чоловікові, що в повній мірі зрозуміла вислів "Воля або смерть". З початку війни націоналістом став кожен, навіть якщо раніше ним не був. В чому суть нашого национализму? Любов до рідної землі, мови і культури, бажання зберегти це і примножити. Але комусь це дуже муляє очі...
Це так - роздуми. Хочу залишити тут згадку, про осінь, що промайнула. Незважаючи ні на що, вона була щедрою на врожай, дуже яскравою, лагідною і затишною. Здається ніколи такої осені ще не було. Або ми зараз гостріше все відчуваємо, помічаємо дрібниці...
Ніяк не розберуся із оновленим завантаженням фотографій у блогері - чомусь вони відображаються "задом наперед"
Люда, який барвiнок... Серед снiгу. Символiчно. Обнiмаю та пiдбадьорую тебе та всiх, хто так прагне миру та вiльного життя!
ВідповістиВидалитиГалюня, щиро дякую за слова підтримки! Так, барвінок серед снігу такий же незламний, як і всі українці зараз) Обіймаю тебе!
Видалити